irenetrix

Партизанимо, Боже. Бо наша земля свята.
І ми ж з тобою нікому її просто так не лишимо.
Коли апостоли наші повернуться на щитах,
Багато втечуть і принишкнуть у норах мишами.
Хтось жменьку в кишеню прихопить її, а хтось
Тричі до сходу сонця впевнено відречеться.
Ми не хотіли, Боже, але нам не раз довелось
Боронити її. От і зараз знов доведеться.
Багато сховаються і мовчатимуть, як німі,
Збожеволіють, віддадуть ключі від міста і храму.
А ми шукатимемо трофеїв: набоїв, гранат і мін,
І стрічку до кулемету, і складників напалму.
У зрусифікованих аж до самих молекул містах
Ми з тобою збиратимем українські атоми.
Потурбуйся аби тобі не замуляв невчасно цвях,
Бо ти знаєш, Боже: люди по нас стрілятимуть.
Тож не зважай, як кричатимуть: «Боже, збав!»,
Чи й уклінно візьмуться в молитвах тебе вмовляти…
Та люблю я людей! Просто хочу, аби ти знав:
Вони натреновані, Боже, саме по нас стріляти.
Тому клади до наплічника воду і свій сухпай:
Рибу, хлібину і… Що там ще? Так – напнуті нерви.
Більше нікому, Боже.Так сталось, що ми - і край.
Скажи мироносицям: потихеньку щоб волонтерили.
Нам бракуватиме марлі, турнікетів та шин
І кровоспинних. Це ж знову: кров – не водиця.
Бо доведеться… Ти ж бачиш усе з вершин?
Покраяти на бинти хоругви і твою Плащаницю.
Та ще передай Петрові, що це моя і твоя війна,
І саме тому до Завіту ми внесли свої корективи.
Коли тричі співатиме півень – хай шле всіх на…
Ти уже в батальйоні, а я твій відхід прикрила.
Не перетворюй воду в вино, бо наша земля – наш рай.
Хоч життя тут прожити, як по мінному полі йти.
Партизанимо, Боже, чи на Голгофу? Ти обирай,
Хоч би й заради того, щоби не збожеволіти…

(с) Дзвінка Торохтушко

Українці накупили цієї Чорної п'ятниці на рекордну суму, іншими словами, всі побігли і я також.
Купила мед з прополісом. На смак такий, що одна ложка, – і ти здоровий, ти вилікувався від усього. Просто від усього.
Мило дігтярне: хімічна зброя масового ураження. Заборонений метод війни. Можна жбурляти у мсклв, моральний розклад противника на відстані.
Замовила листування Лесі Українки, але сказали, що треба зачекати, бо замовлень багато. Вочевидь, це товар першої необхідності. Українці замість солі гребуть книжки.

- Куме, ви знаєте, як вони нашу Олену Телігу називають?
- Як?
- Єлєна Тєлєга.
- Повбивав би.

- Куме, ви знаєте, як вони нашу Олену Пчілку називають?
- Як?
- Пчьолка.
- Повбивав би. Спасибі, що не Бджілка.

Пішла на пляж з мамою. До мене причепився якийсь хлоп, почав казати компліменти і повідомив, що йому потрібна дружина. Тонкий натяк.
Мама одразу сказала, що він застарий. (Мама завжди діло каже).
Потім він такий: - А ви з поліції?
Я (здивувавшись): - Е… Ні.
Він: - З прокуратури?
Я: - Ні.

Йдемо до дому, мама: - Це він тобі компліменти казав, бо ти націоналістка.

Україномовна націоналістка з поліції та прокуратури.

Зі старих німецьких газет:

«У кінці було кілька слів про минуле Бандери: «Як український націоналіст, до Другої світової війни і під час неї сидів у польських та німецьких в'язницях, точніше концентраційних таборах».

Невеличке уточнення, бггг.

«У британському звіті про Бандеру було сказано: «...професійний підпільник з терористичним минулим і жорсткими уявленнями про правила гри... Можна сказати, бандит з гострим відчуттям патріотизму, яке служить етичним фоном і виправданням його бандитизму. Не кращий і не гірший за інших людей цього типу...».

«…і він спитав, за що боролася сестра Сташинського.
— Вона боролася за незалежну Україну, — нарешті почув Мір.
Це все, що витягнули зі Сташинського два німецькі адвокати, пройшовши прискорений курс з історії українського визвольного руху».

Сергій Плохій «По червоному сліду. Убивство у Мюнхені»

P.S. Сташинський – це вбивця Бандери.

(с) Наталія Зубар via Facebook

Чому українці виходять назустріч страхові? Щоби отримати свободу від страху.
Я зробила наукове відкриття. В мене вийшло, що люди виходили на різні Майдани з 1990 до 2014, щоби разом кинути виклик страху. Щоби побороти страхи, успадковані від тоталітарного минулого. Велика і нудна наукова публікація вийде англійською за кордоном, а українську версію я робитиму тільки після peer reviews.
Але я вже презентувала це дослідження пару разів українською, і отримала одне питання, на яке і хочу спробувати дати відповідь. Мене спитали, а чому одні люди виходять назустріч небезпеці, хоча їм і страшно, а інші – ховаються, друге ж більш природньо?
В мене є дуже примітивне пояснення. Я пригадала головні символи України. «Душу й тіло ми положим за нашу Свободу»… «бо плач не дав Свободи ще нікому, а хто борець – той здобуває світ». 500 гривень, Сковорода – філософія свободи, 200 гривень, Леся – поезія надії в безнадійних умовах, 100 і 20 гривень – взагалі хрестоматія волі і свободи.
Причому навіть коли Гімн України і Гімн ОУН, який трохи в перелицьованому вигляді став Гімном модерного українського війська, були заборонені цензурою, в школі всі діти вивчали в загальнообов’язковому курсі усі головні твори про свободу і волю від обличь 200, 100 і 20 гривневих купюр, а також якісь вибрані цитати з 500 гривневої. І всі ті цитати дуже просто складалися в голові в абсолютну цінність свободи, в тому числі і цінність свободи від страху.
Це ЯКЩО ті вірші були прочитані, зрозумілі і прийняті. Це ЯКЩО діти не звільнялися від вивчення мови і літератури в адміністративний або фактичний спосіб.
Бо ота сама класична українська хрестоматія, навіть в часи тоталітаризму, складалася з поезії вільнодумства. Можна просто відкрити подумки в голові ті тексти і все це побачити.
Але не всі то в стані були прийняти як власні, абсолютні, ментальні цінності. Звідти і поділ на тих, хто не боїться йти під обстріл, і тих, хто боїться.
Це ЯКЩО ті вірші були прочитані, зрозумілі і прийняті. Це ЯКЩО діти не звільнялися від вивчення мови і літератури в адміністративний або фактичний спосіб.
Бо ота сама класична українська хрестоматія, навіть в часи тоталітаризму, складалася з поезії вільнодумства. Можна просто відкрити подумки в голові ті тексти і все це побачити.
Але не всі то в стані були прийняти як власні, абсолютні, ментальні цінності. Звідти і поділ на тих, хто не боїться йти під обстріл, і тих, хто боїться.

(с) Наталія Зубар

Ти знаєш, що ти будильник?
Ти знаєш про це, чи ні?
Звуки твої дибільні
Обриси божевільні
Цифри твої страшні!

Більше тебе не буде
Завтра о цій порі
В стінку тебе пожбурю
зовсім тебе поб'ю я
Так всі на тебе злі

Що тобі не вистачає?
Нащо всіх будиш ти?
Діти соплять тихенько
Дорослі хропуть смирненько
Котик ось, бачить сни

Навіщо ти, клятий, дзвониш?
Вже не вистачає зла
Мільйони встають зпозаранку
Коли ще нема світанку
Через одного козла

Alexander Vynnyk (с)

Коли я була маленька, мені викликали Діда Мороза додому тільки один раз.

Я сховалася під столом і сказала, щоб він йшов геть зі своєю Снігуронькою, а подарунок лежить схований на шафі, я це знаю, і ніякого віршика не буде.