Партизанимо, Боже. Бо наша земля свята.
І ми ж з тобою нікому її просто так не лишимо.
Коли апостоли наші повернуться на щитах,
Багато втечуть і принишкнуть у норах мишами.
Хтось жменьку в кишеню прихопить її, а хтось
Тричі до сходу сонця впевнено відречеться.
Ми не хотіли, Боже, але нам не раз довелось
Боронити її. От і зараз знов доведеться.
Багато сховаються і мовчатимуть, як німі,
Збожеволіють, віддадуть ключі від міста і храму.
А ми шукатимемо трофеїв: набоїв, гранат і мін,
І стрічку до кулемету, і складників напалму.
У зрусифікованих аж до самих молекул містах
Ми з тобою збиратимем українські атоми.
Потурбуйся аби тобі не замуляв невчасно цвях,
Бо ти знаєш, Боже: люди по нас стрілятимуть.
Тож не зважай, як кричатимуть: «Боже, збав!»,
Чи й уклінно візьмуться в молитвах тебе вмовляти…
Та люблю я людей! Просто хочу, аби ти знав:
Вони натреновані, Боже, саме по нас стріляти.
Тому клади до наплічника воду і свій сухпай:
Рибу, хлібину і… Що там ще? Так – напнуті нерви.
Більше нікому, Боже.Так сталось, що ми - і край.
Скажи мироносицям: потихеньку щоб волонтерили.
Нам бракуватиме марлі, турнікетів та шин
І кровоспинних. Це ж знову: кров – не водиця.
Бо доведеться… Ти ж бачиш усе з вершин?
Покраяти на бинти хоругви і твою Плащаницю.
Та ще передай Петрові, що це моя і твоя війна,
І саме тому до Завіту ми внесли свої корективи.
Коли тричі співатиме півень – хай шле всіх на…
Ти уже в батальйоні, а я твій відхід прикрила.
Не перетворюй воду в вино, бо наша земля – наш рай.
Хоч життя тут прожити, як по мінному полі йти.
Партизанимо, Боже, чи на Голгофу? Ти обирай,
Хоч би й заради того, щоби не збожеволіти…
(с) Дзвінка Торохтушко
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
