Козацькі емоції

Справді, те, що всі чоловічі персонажі давньої європейської літератури, до барокової включно, леда крок заходяться риданнями, кричать страшним криком, рвуть на собі волосся й навіть непритомніють від надміру почуттів (!), нинішнім читачем сприймається вже як метафора, але ніяк не дослівно, як і слід, з погляду історичної достеменности, сприймати подібні пасажі. Навіть наше літературознавство, й те механічно списує всі надмірно афектовані прояви козацьких емоцій у думах XVI—XVII ст. («дрібними сльозами поливали», «словами промовляли» — замість мовчки скреготати зубами, як вчинив би кожен голівудський герой) на кошт буцімто жанрових риторичних фігур … Насправді більш-менш адекватну ілюстрацію гідної чоловічої поведінки в минулому дають нині хіба що історичні фільми А. Куросави (де герої верещать і тупають ногами скільки їм заманеться!), але в жодному разі не Є. Ґофмана. Чоловіки доіндустріальної доби (незалежно від соціального стану) просто не знали табу на чуттєву афектацію, сучасного «мужчини не плачуть», — отож, як можна припустити, були звільнені од значної порції наших сьогоднішніх неврозів.

Оксана Забужко. Notre Dame d'Ukraine

Vatnik's ruin

 

Севастопольське підпілля