Козацькі емоції

[irenetrix]

Справді, те, що всі чоловічі персонажі давньої європейської літератури, до барокової включно, леда крок заходяться риданнями, кричать страшним криком, рвуть на собі волосся й навіть непритомніють від надміру почуттів (!), нинішнім читачем сприймається вже як метафора, але ніяк не дослівно, як і слід, з погляду історичної достеменности, сприймати подібні пасажі. Навіть наше літературознавство, й те механічно списує всі надмірно афектовані прояви козацьких емоцій у думах XVI—XVII ст. («дрібними сльозами поливали», «словами промовляли» — замість мовчки скреготати зубами, як вчинив би кожен голівудський герой) на кошт буцімто жанрових риторичних фігур … Насправді більш-менш адекватну ілюстрацію гідної чоловічої поведінки в минулому дають нині хіба що історичні фільми А. Куросави (де герої верещать і тупають ногами скільки їм заманеться!), але в жодному разі не Є. Ґофмана. Чоловіки доіндустріальної доби (незалежно від соціального стану) просто не знали табу на чуттєву афектацію, сучасного «мужчини не плачуть», — отож, як можна припустити, були звільнені од значної порції наших сьогоднішніх неврозів.

Оксана Забужко. Notre Dame d'Ukraine

Comments

[vladmradio]

Як говорив мені колись приятель - я не можу читати Достоєвського!
На якій сторінці не відкрию, натикаюся на "он вскрікнул"!

[irenetrix]

Ми люди постіндустріальної доби.

[vladmradio]

Спрртсмени бува плачуть - мабуть, знімаються зайві бар’єри.

[irenetrix]

Взагалі, сьогоднішні чоловіки плачуть, якщо, наприклад, помирає хтось близький. Але культура чітко каже, що прояви почуттів для них заборонені.

[vladmradio]

або коли бухнем харашо