9/8/16

irenetrix: (Default)
Справа не в часі, справа в припиненні агресії.
Не буває ніякого прощення під час агресії. Якщо по тобі х*рять градами, а ти шукаєш не як би краще відбитися та захистити слабких, а як би "пробачити", ти не високодуховна людина, ти безнадійний йолоп та швидше за все боягуз.
Не буває також ніякого прощення під час підготовки до нової агресії. Інша сторона нарощує військову міць та розповідає по телебаченню про недокраїну, у який живуть недолюди, а ти толочиш про пробачення? Ти таки йолоп та боягуз.
Про прощення можна буде говорити після того, як московити позбудуться значної частини імперства, навчаться поважати оточуючих та нести відповідальність за власні дії. Та принаймні хоча б визнавати, що то їхні дії, а не "ополченці купили у воєнторзі і тому на украіне гражданская вайна".
А оскльки за останні років так 200 вони ані трохи не змінилися, то прощення може не бути і 70, і 100 років, і більше, якщо нам пощастить і ми вціліємо як нація (і якщо московити теж вціліють). І це нормально.

Ілона Щириця (с)
irenetrix: (Default)
Карпенко-Карий оповідав, що коли він служив у Херсоні ще молодим писарчуком, то випадково попав на зібрання, на якому промовляв Пильчиков, тоді гімназіяльний учитель, і та промова зробила на нього таке вражіння, що він став свідомим українцем і в нього з'явилася любов до України.
Чикаленко Є. Спогади.


Яке страшне місто виявляється. Отак живеш собі спокійно, а раптом приїхав до Херсону і зась, хлопці, зась. Ти вже свідомит.